Який "Голий ланч"?

Більшість творів Вільяма Берроуза існують у кількох дещо відмінних між собою варіантах. Який саме варіант був обраний для українського видання роману та чому, читайте у дописі Гєника Бєлякова.

Вільям Берроуз – не лише письменник, чиї твори мають стійку репутацію стилістично складних та важкодоступних для читача, але й автор із надзвичайно заплутаною історією публікацій. Часто не прості стосунки з видавцями та редакторами, цензурні заборони та обмеження, як і, не останньою чергою, доволі хаотичне життя самого письменника внаслідок наркотичної залежності, що тривала майже все його творче життя, призвели до того, що сьогодні багато його творів існують у кількох відмінних між собою варіантах.

Ця історія почалася ще від першого роману Вільяма Берроуза «Наркота», що побачив світ у 1953-му році. Оскільки видавництво Ace Books, яке взялося за видання цього твору, вважало, що обсяг роману є недостатнім для публікації, Берроузу довелося переписати певну частину іншого свого рукопису (роману «Підар», який він готував як своєрідне продовження свого дебютного роману і який, на відміну від «Наркоти», стосувався переважно його інтимного життя) і додати ці фрагменти як прикінцеві глави «Наркоти» (все, що стосується перебування Вільяма Лі в Мексиці, та деякі інші уривки). Таким чином перше видання роману «Наркота» вже значно відрізнялося від оригінального задуму. У наступні десятиліття під час численних перевидань текст «Наркоти» змінювався ще принаймні двічі. У 1977-му для видавництва Penguin Карл Соломон (племінник власника Ace Books та друг Аллена Ґінзберґа) відредагував текст відповідно до доступних йому на той час рукописів, а у 2003-му британський дослідник американської літератури Олівер Гарріс у новому ювілейному виданні, опрацювавши ті чернетки, які раніше вважалися втраченими, відреставрував текст ще раз. Таким чином з’явилося три різні варіанти цього роману.

Ще більш заплутані перипетії спіткали долю інших творів Вільяма Берроуза. Так наразі існує дві версії «Підара», дві – «Листів Яхе», чотири – «М’якої машини», дві – «Нова експрес», три – «Квитка, що вибухнув» і, що особливо важливо для видання, яке читач тримає в руках – три варіанти «Голого ланчу».

Вперше окремою книжкою «Голий ланч» Вільяма Берроуза побачив світ 1959-го року в Парижі у видавництві Olympia Press (до цього уривки роману були опубліковані в кількох американських періодичних виданнях, викликавши неабиякий резонанс у публіки та критиків, які одразу ж засудили роман за «непристойність»). Через кілька тижнів після виходу першого видання Olympia Press випустила другу редакцію «Голого ланчу», в якій Берроуз виправив деякі помилки, що, зважаючи на поспіх з приготуванням книжки до друку, були присутні в першій версії. Цього ж року твором зацікавилося американське видавництво Grove Press. Утім видавцю роман видався занадто коротким (американці, як відомо, на відміну від європейців, надають перевагу об’ємним книжкам), й аби надати йому необхідного обсягу, Аллен Ґінзберґ запропонував додати деякі частини тексту, невключені до французьких видань, однак присутні в іншому рукописі, від якого свого часу відмовився Лоуренс Ферлінгетті та видавництво City Lights Books і який на той час зберігався у Ґінзберґа. Таким чином видання Grove Press ґрунтувалося на рукописі певною мірою відмінному від того, з яким працювало Olympia Press. З деякими із пропонованих редакторами змін Берроуз погоджувався, інші відхиляв, і врешті у 1962-му з’явилося перше американське видання «Голого ланчу», яке, окрім наново відредагованого тексту, містило також дві авторські передмови і додаток у вигляді статті Вільяма Берроуза про наркотичні речовини та методи лікування наркозалежності. Це видання стало канонічним, і всі подальші прижиттєві перевидання засновувались саме на ньому. Єдина зміна, яку за майже сорокарічну історію перевидань вніс Берроуз, – це ще одна додаткова передмова, написана ним у 1991-му році і включена у нью-йоркське видання Grove Weidenfeld 1992-го року.

У 2003-му році, вже після смерті Вільяма Берроуза, в Grove вийшло видання Naked Lunch: The Restored Text за редакцією Баррі Майлза (автора біографій багатьох бітників та інших контркультурних письменників, у тому числі Аллена Ґінзберґа, Джека Керуака, Чарльза Буковскі і самого Вільяма Берроуза) та Джеймса Ґрауергольца (редактора, літературного менеджера і друга Вільяма Берроуза). Дослідники опрацювали рукописи, чернетки, листи, оригінальні французькі та американські видання і публікації в періодиці – тобто загалом увесь масив тексту, що мав хоч якийсь стосунок до «Голого ланчу». У результаті цієї роботи перед читачами постав новий твір: змінився порядок подачі додаткових матеріалів (усі авторські додатки винесені в кінець книжки, а не обрамляють роман, як було в попередніх виданнях Grove та перекладах роману в усьому світі), до основного тексту були додані втрачені між перевиданнями, а потім віднайдені у рукописах частини, в додатку була подана певна кількість вибраних чернеток та листів Берроуза, які, на думку редакторів, доповнюють роман, з основного тексту були вирізані повторювані уривки (хоча насправді вони й не геть ідентичні), також з’явилися зміни в граматиці, орфографії, які автор робив для французького видання, однак вони не присутні в американській версії, пунктуація виправлена відповідно до рукописів та зведена до сучасних стандартів, глави по-іншому розбиті на абзаци. Таким чином виник третій і останній на сьогодні варіант «Голого ланчу».

Ознайомившись з історією всіх перевидань, а також авторських та редакторських змін, ми вирішили робити український переклад роману за виданням Grove Weidenfeld 1992-го року, оскільки саме воно містить останнє авторське доповнення і відповідає решті прижиттєвих, схвалених самим Берроузом видань (за винятком двох перших редакцій французького видавництва Olympia Press, які, як вже зазначено вище, були пізніше зредаговані за погодженням з автором при підготовці першого американського видання). Хоча здебільшого у світі зараз перевидається «відновлений» текст, однак цей останній варіант ніколи не був схвалений автором, адже з’явився вже після смерті Берроуза. Не зважаючи на те, що реставрування тексту є доволі цікавим академічним експериментом, українське видання все ж слідує канонічному варіанту і знайомить читача з «Голим ланчем» у тому вигляді, в якому він вперше постав перед американським читачем у 1962-му році, швидко завоювавши собі стійку славу культового контркультурного тексту.

Гєник Бєляков