Бути чи не бути? Відкритий лист засновника «Комубук» Павла Шведа

Друзі, вітаю!

Наприкінці минулого тижня минув місяць від початку збору коштів на 3-тю чергу видань. З цієї нагоди я вирішив звернутися до вас, підбивши певні проміжні підсумки не лише цього окремого періоду, але й роботи проєкту в цілому.

За місяць, що минув, нам вдалось зібрати майже 73000 грн, що складає близько 12% від суми, необхідної для видання усіх 7 запланованих книжок. Зважаючи на те, що до офіційного завершення збору коштів залишилось трохи більше 20 днів (тобто менше половини), такий результат важко назвати задовільним.

Як знають люди, які слідкують за роботою проєкту від самого його початку, свого часу ані перша, ані друга черга видань не отримали повної підтримки учасників, попри те, що усі заявлені книжки було опубліковано. Я свідомо пішов на це, по-перше, розуміючи, що такий дещо незвичний проєкт як «Комубук», на момент старту абсолютно нікому невідомий,  вимагає трохи часу, щоб розправити крила, а по-друге тому, що мені самому дуже хотілося врешті побачити ці (та інші) цікавезні книжки українською.

Однак не буду приховувати, що неуспіх і третьої черги поставить подальше існування проєкту під серйозний сумнів. Для цього є як мінімум дві важливі причини.

Перша і головна причина, як можна здогадатися, фінансова. Ми всі навчалися в школі і розуміємо: ніщо не береться нізвідки. В нашому випадку це означає, що якщо для видання запланованих книжок необхідно, скажімо, 500 тис. гривень, а зібрати вдалося лише 150 тис., то решту 350 тис. потрібно десь знайти або ж… відмовитися від задуманого. До цього часу я вишукував такі можливості, хоча, зізнаюся, це було доволі непросто. На жаль я не впевнений, що зможу робити це й надалі.

Але є ще й друга і, на мій погляд, не менш важлива причина задуматися над майбутнім проєкту. І полягає вона у власне доцільності його існування. Як я неодноразово повторював у своїх виступах та інтерв’ю, я створив «Комубук» в першу чергу тому, що мені як читачеві дуже не вистачало багатьох улюблених мною, іменитих та з культурного погляду важливих авторів в перекладі українською мовою. Здогадуючись, що я такий не сам, я задумав «Комубук» як інструмент, який об’єднав би книголюбів-однодумців, щоб спільними зусиллями досягти спільних цілей. Власне за короткий час, що минув, нам вдалося видати цілий ряд першокласних авторів та текстів, які зробили б честь навіть найіменитішому видавництву: Гантер Томпсон та Філіп К. Дік, Вільям Берроуз та Маркіз де Сад, Вірджинія Вулф і Трумен Капоте. Дуже сподіваюся, що навесні до них приєднаються Джеймс Джойс, Річард Бротіґан, Зиґмунд Фройд, Шарль Бодлер та інші. Однак якщо Гантер Томпсон виявився потрібним лише 143 читачам, Маркіз де Сад — 135-ти, а такий класик модерної літератури як Шарль Бодлер вкупі з Вальтером Беньяміном наразі заручилися підтримкою всього 57 учасників, то це справді змушує задуматись: можливо я переоцінив бажання українських читачів мати змогу читати цих та інших авторів зі світовим ім’ям українською мовою? Можливо відсутність цих творів цілком влаштовує не лише переважну більшість населення, яка, як відомо з соціологічних опитувань, взагалі нічого не читає, але й ту читаючу меншість, для якої власне й створювався проєкт? Це звісно стосується не всіх, і я можу зрозуміти розчарування тих людей, які одразу повірили в проєкт і підтримували його з першого ж дня його існування. Нас не так вже й мало, але, на жаль, недостатньо. Адже для нормальної роботи проєкту потрібно, щоб нас було не десятки чи сотні, а тисячі. Тільки за таких умов вартість одного примірника книжки можна зробити прийнятною.

Отже, бути чи не бути? Гадаю, що оскільки «Комубук» — це проєкт, який від початку створювався для читачів, то буде цілком логічно, якщо саме читачі вирішать його подальшу долю. Я готовий прийняти будь-яке ваше колективне рішення. Задуманого ще дуже і дуже багато, однак проєкт, на жаль, не зможе існувати в умовах, коли видання підтримуються в середньому на 20-25% або й менше, бо такі кошти не покривають навіть вартості друку книжок.

Відтак закликаю всіх, хто вважає проєкт корисним та потрібним, активно підтримати видання 3-ї черги. Зі свого боку я обіцяю зробити все можливе, щоб усі 7 запланованих видань таки вийшли друком.

Що ж до майбутнього, то все, власне, у наших з вами руках.

Щиро ваш,

Павло