Кенселим «Комубук» чи поки ні? З приводу мого есе «З чого нам дозволено сміятись?». Павло Швед

Друзі, привіт!

На зв’язку Павло. Є одна не дуже приємна розмова, але й не написати про це бодай коротко я не можу. Як дехто з вас, можливо, знає, десь із тиждень тому в мережі розгорівся скандал з приводу деяких моїх висловлювань в есе «З чого нам дозволено сміятись?», які частина читачів сприйняла як гомофобські і загалом образливі. Спробую пояснити ситуацію, так як її бачу я, зокрема прояснити вживання мною певних фраз, а також контекст цього вживання, бо не хочеться носити на собі тавро гомофоба й псувати цим репутацію як собі, так і «Комубуку». Я дуже не люблю срачі та скандали і за майже 10 років існування проєкту «Комубук» ще не був залучений в жоден. Я робитиму все можливе, щоб так воно було і надалі.

Для початку, щоб усі розуміли, про що мова, наведу абзац, який і викликав обурення:

Хорошим прикладом тут є питання різноманітності сексуальних практик. Ми всі добре знаємо, наскільки важливим для сучасної політкоректності є питання ЛГБТ-прав та суміжні з цим проблеми. Однак, якщо ми стверджуємо, що дискримінація представників ЛГБТ за сексуальну орієнтацію є етично неприйнятною, що ми не можемо переслідувати та карати геїв або лесбійок просто за те, хто вони є, за специфічність їхнього бажання, яке, можливо, і йде врозріз із домінантними практиками більшості, то хіба ми не повинні поширити цей принцип і на інших? Хіба за умови справжньої універсалізації педофіли, ексгібіціоністи чи, скажімо, зоофіли не мають стільки ж права заявляти, що вони всього лише дискримінована сексуальна меншина, яку несправедливо переслідує гадано толерантне суспільство, як геї чи лесбійки? Адже чисто з формального погляду «поваги до відмінності», їхня «відмінність» мала б заслуговувати на не меншу повагу, ніж усі інші. Чому ж тоді політкоректність радо приймає першу й так суворо засуджує інші?

Розумію, що з першого погляду цей пасаж може звучати як мінімум провокативно, тому спробую пояснити про що мені тут власне йдеться і чому я взагалі веду про це мову.

Моє есе «З чого нам дозволено сміятись?» не присвячене розгляду сексуальних орієнтацій і моєму ставленню до них, хоч позитивному, хоч негативному. Якщо говорити дуже стисло, то це есе є такою собі спробою критики сучасної політкоректності та етики «поваги до відмінності», які сьогодні є, мабуть, домінантною етичною моделлю «західного світу». Також це есе можна розглядати як мій дещо розлогий коментар до тези Славоя Жижека, що сучасна політкоректність прагне «кави без кофеїну», тобто іншого, який був би позбавлений ядра своєї іншості. Саме тому це есе поміщене у книжці в розділ, який я, можливо трохи самовпевнено, назвав «Жижекіанськими уроками», бо всі вони так чи інакше спираються на ідеї цього знаменитого словенського філософа і мого давнього інтелектуального кумира.

Про що ж цей текст? Спробую коротко пояснити. Етика «поваги до відмінності» закликає нас поважати відмінність іншого, але що це означає на практиці? До якої межі відмінність іншого заслуговує на повагу, а коли вона стає гідною осуду чи навіть кримінального переслідування? Де саме пролягає ця межа і що її визначає? Ось деякі з питань, на які я намагаюся (можливо неуспішно) дати відповідь у своєму тексті.

Власне, я стверджую, що ця етика є непослідовною та внутрішнього суперечливою. І ось чому. Якщо для етики «поваги до відмінності» цінністю є сама відмінність (а ми пам’ятаємо, що ще з часів Соссюра «відмінність» мислиться як певне негативне поняття, яке не має позитивної сутності), тобто якщо ми повинні поважати іншого просто як іншого, як відмінного від нас, то в кінцевому підсумку така етика вимагатиме від нас поважати і ті відмінності, які є у доволі звичному, навіть не філософському значенні, формами зла (скажімо, вже згадану вище педофілію). Таким чином етика «поваги до відмінності» перетвориться не на що інше, як на апологію зла. Якщо ж в межах цієї етики існує певний поділ на відмінності дозволені та відмінності небажані чи й взагалі заборонені, то цим самим ця етика скасовує саму себе, адже за такого підходу важливою є не сама відмінність, а певна вища етична система, за допомогою якої ми й поділяємо відмінності на дозволені і заборонені. Отже, хоч з того погляду, хоч з іншого, «повага до відмінності» виявляє себе досить проблематичним поняттям.

Саме щоб продемонструвати ці тези я наводжу, серед інших, і приклади у цитованому вище абзаці. Проте хочу ще раз наголосити: я НЕ ПОРІВНЮЮ і тим паче НЕ ПРИРІВНЮЮ геїв та лесбійок до педофілів і зоофілів. Я наводжу ці практики як приклади відмінності, які, принаймні в тому сенсі, в якому я їх формулюю, неможливо порівняти, адже кожна відмінність є унікальною і не дорівнює жодній іншій.

Тож коли я запитую: «Хіба за умови справжньої універсалізації педофіли, ексгібіціоністи чи, скажімо, зоофіли не мають стільки ж права заявляти, що вони всього лише дискримінована сексуальна меншина, яку несправедливо переслідує гадано толерантне суспільство, як геї чи лесбійки?», то відповіддю на це питання аж ніяк не обов’язково є «так». Адже мені йдеться зовсім не про те, щоб виправдати педофілів чи образити геїв, а про те, щоб продемонструвати, кажучи філософською мовою, внутрішню апорію, або простіше, непослідовність етики «поваги до відмінності». Іншими словами, об’єктом критики тут є зовсім не гомосексуальність і навіть не педофілія (хоч я повністю розділяю думку людей, які вважають сексуальні дії, спрямовані на дітей, однозначним злом і злочином), а саме ця домінантна сьогодні етична система, яка самовпевнено мовчить про власну непослідовність.

Саме тому трохи далі в тексті я ставлю риторичне запитання: «Невже все це й справді приклади відмінностей, які нам варто прийняти та поважати в іншому?» (педофілію, зоофілію, канібалізм тощо). Очевидно, що ні, однак тоді нам і не варто вперто закликати до «поваги до відмінності», а варто вести мову про оту вищу систему, яка й здатна розділити (і, власне, вже імпліцитно й експліцитно розділяє) відмінності на схвалені та засуджені. Підсумовуючи, я приходжу до висновку, що така вища етична система неможлива, що не існує якогось раз і назавжди визначеного кодексу дозволеного та забороненого, тому питання розділення відмінностей на дозволені і заборонені це не так етичне, як політичне питання, яке кожне суспільство має знову й знову вирішувати тут і зараз шляхом демократичного консенсусу. Або ж, якщо бути вже зовсім точним, то це етичне питання, яке можна вирішити лише політичними методами.

На завершення можу сказати, що в цьому есе мені йшлося зовсім не про те, щоб засудити (або виправдати) певні практики, а про те, щоб проаналізувати підстави, якими ми керуємося, коли щось схвалюємо або засуджуємо. Звідси і певна безсторонність моїх тверджень, а зовсім не тому, як писали деякі користувачі в мережі, що я не можу відрізнити дорослу людину, яка з власної волі має сексуальні стосунки з особою однієї з нею статі, від того, хто вчиняє насильство над дитиною або твариною. Звісно, я дуже чітко бачу цю різницю, просто обговорення відмінностей між, скажімо, гомосексуалами та зоофілами на щастя не входило у завдання, яке я ставив перед собою, пишучи цей текст.

ОДНАК, попри усе сказане, я усвідомлюю, що ідеї, викладені в цьому есе, доволі складні, що викладені вони місцями, можливо, надто гостро, а сам текст імовірно відкритий і до інших інтерпретацій, які зовсім не входили в мої наміри. Тому прийняв рішення зупинити продаж своєї книжки на сайті й відвантаження її книгарням-партнерам. Чесно скажу, що мені буде складно повністю і миттєво вилучити її з продажу, бо книгарень у нас зараз багато і за ці роки вона могла потрапити на полиці багатьох із них, однак я радо прийму її від партнерів, які з огляду на ситуацію вирішать припинити її продаж, і поверну їм заплачені кошти.

Насамкінець хочу перепросити усіх читачів, яким твердження в моєму есе здалися образливими. Як я намагався пояснити вище, це зовсім не входило в мої плани і я щиро шкодую, що так трапилося.

P.S. Саме есе поки доступне онлайн у вільному доступі, тож всі охочі можуть його прочитати і скласти свою думку як про цей текст, так і про його автора. Сподіваюся, більшість все ж таки переконається, що в його написанні я керувався аж ніяк не ксенофобськими мотивами.

З повагою,

Павло