Наше інтерв'ю для інтернет-видання Zaxid.net

ZAXID.NET вирішив докладніше розпитати про проєкт його засновника та головного ідеолога Павла Шведа.

Як виникла ідея створити саме такий тип видавництва?

Почну напевне з того, що я сам страшенно люблю книжки. У більш молодому віці, коли я був ще в школі, а пізніше студентом, я часто зіштовхувався з ситуацією, коли книжки, які я хотів почитати, були доступні лише в російському перекладі.

Тобто в мене був вибір читати російською, або не читати взагалі. Дуже часто я вибирав останнє, оскільки переклад ніколи не є просто перекладом, це по суті засвоєння певного тексту і автора через призму певної культури і мови. А мені не хотілося засвоювати ці тексти через російську культуру.

Пізніше для себе я це питання вирішив. Я вільно читаю англійською та німецькою, а також можу собі дозволити регулярно замовляти книжки з Амазону, тому в принципі маю доступ до майже будь-якої книжки, яка може мене зацікавити.

Однак для більшості українських читачів проблема по суті залишається. Саме тому в мене і виникла ідея власного видавництва, яке хоча б частково заповнювало б нестачу в якісній перекладній літературі.

Я не підпільний мільйонер і тому моїх власних коштів вистачило б на кілька видань. Але це мало вплинуло б на загальну картину. Саме тоді я подумав, що якщо одній людині важко знайти, скажімо, 50 чи 70 тисяч гривень для видання певної книжки, то знайти по 50 чи 70 гривень для тисячі людей набагато простіше. Саме так і виникла ідея краудпаблішингу, бо гуртом, як говорить українське прислів'я, і батька легше бити.

Чи прораховували Ви ризики і готовність читацької спільноти дофінансовувати книги?

Ну як у цьому випадку можна прорахувати ризики? Можна робити якісь припущення, але тільки практика їх підтвердить або спростує. Моє припущення полягало і досі полягає в тому, що в Україні повинно знайтись мінімум 1000 людей, які будуть зацікавлені у виданні тієї чи іншої книжки певного всесвітньовідомого автора. Досвід покаже, чи я помилявся.

Скільки часу тривав старт проєкту?

Над реалізацією проєкту я працював десь близько року. Багато часу пішло на налагодження контактів з правовласниками, від яких відповідь інколи потрібно чекати кілька місяців. Так, на жаль, працює цей ринок. Він виник задовго до появи електронної пошти і досі, здається, функціонує в такому ритмі.

Що трохи дратує, бо я звик до більш динамічного середовища. Також якийсь час підшукував справді талановитих перекладачів, бо якість перекладу для мене крайнє важлива. На жаль, раніше багато українських видавництв цим не дуже переймалися.

Тому виникали ситуації, коли книжка ніби і перекладена, але читати її неможливо. Навіть зараз дехто так працює, але в цьому плані за останні роки ситуація значно покращилася. Сам сайт ми розробляли з перервами десь біля двох місяців.

Хто працює над проєктом?

Тією чи іншою мірою - як перекладачі, дизайнери, веб-розробники, редактори і т. д. - над проєктом працює десь біля 10 людей. Я виступаю головним ідеологом та координатором. З перекладачів ми працюємо з такими талановитими фахівцями у цій сфері як Гєник Бєляков, Тарас Бойко, Андрій Рєпа та Наталка Сняданко. Дизайн обкладинок, що для мене також дуже важливо, виконала молода талановита дизайнерка Варвара Перехрест.

Імена решти залучених до проєкту людей навряд чи багато скажуть читачам, але кому цікаво, я згадую їх усіх поіменно у першому пості в нашому «Блозі» на сайті.

Чи можна буде довіряти якості перекладу, адже це найболючіша проблема сучасного українського книговидавництва?

Незабаром ми почнемо викладати зразки перекладів (один-два розділи кожної книжки) на сайті, тому усі охочі зможуть власноруч пересвідчитися в їх якості. Про себе можу сказати, що я дуже прискіпливий читач, тому неякісні переклади і Komubook це доволі несумісні речі. Але не хочу бути голослівним. От опублікуємо на сайті уривки, тоді можна буде говорити предметно.

Чи впливатимуть читацькі відгуки на роботу над подальшими перекладами?

Так, звісно, ми завжди раді змістовним відгукам і порадам. 

Чи плануєте тільки перекладні книги, чи також авторські?

Поки тільки перекладні, оскільки вважаємо, що саме таких книжок найбільше не вистачає. І навпаки, в Україні є доволі багато видавництв, які успішно видають українських авторів, як більш відомих, так і молодих. Наш проєкт прагне вирішити конкретну проблему - нестачу якісної перекладної літератури в Україні, а не стати ще одним конкурентом видавництвам, які вже існують. Якби всі ті книжки, які ми плануємо видати, як і багато інших, вже стояли на полицях книгарень, тобто якби Україна в цьому плані була б більш схожою хоча б до Росії чи Польщі, я вже мовчу про Німеччину або Сполучені Штати, то ми б ніколи не бралися за цей проєкт. Просто зайшли б у книжковий магазин, накупляли б гарних книжок і займалися б їх читанням.

За яким принципом будете обирати контент?

Це складне питання, адже невиданого так багато, що справді важко зупинити вибір на якихось конкретних виданнях та авторах. Зізнаюся, що на даний момент на виборі книжок надто позначився мій власний літературний смак і моє відчуття того, що саме потрібно видати. Тобто якби цей проєкт робила інша людина, то вибір напевне був би іншим, не обов'язково кращим чи гіршим, просто іншим. Як приклад, можу згадати проєкт «Вавілонська бібліотека», який намагається вирішити ту ж проблему, що й Komubook, але їх вибір авторів та текстів зовсім інший.

Скажімо, нас цікавить Філіп Дік, а їм більше імпонує Вільям Голдінг чи Семюель Беккет. І це добре. Загалом, автори, що нас цікавлять, це автори, так би мовити, серії Penguin Modern Classics, тобто класичні вже тексти 20-го століття. Мені доводилося читати в інтернеті критику, що, мовляв, у нас представлено надто багато книжок, де йдеться про наркотики і т. д. Погоджуся, що певний ухил в сторону того, що можна було б назвати «контркультурними» текстами у нас дійсно є. Але, сподіваюся, що досвідчений читач не поведеться на такі наліпки та спрощення. Адже попри те що, скажімо, і в романі Гантера Томпсона і в романі Філіпа Діка так чи інакше зачеплена тема наркотиків, насправді це два дуже різних автора і два дуже різних тексти.

«Страх і відраза в Лас-Вегасі» - це в першу чергу роман-реквієм за надіями цілого покоління, яке в 60-их прагнуло докорінно змінити себе і світ навколо себе, але змушене було розчаруватися. Думаю тема такого розчарування після колективної ейфорії має бути дуже близькою українському читачеві. Те, що це розчарування було виражене в такій гротескно-галюцинаторній літературній формі, це вже інше питання. Можливо Гантер Томпсон не бачив можливості виразити те, що він відчував і що пережило ціле покоління американців, у більш традиційній формі.

Можливо лише так цей досвід безглуздості, яка йде слідом за розчаруванням, можна було донести до читача? Це питання, а не відповідь. Відповідь нехай дасть собі кожен читач окремо. Філіп Дік, натомість, це автор, який говорить про певні дуже складні екзистенційні і навіть метафізичні речі, про саму суть того, що означає бути людиною, про тягар і відповідальність, але також про страх і сум'яття людського буття. Те, що все це запаковано у детективно-фантастичний сюжет, де серед іншого йдеться і про наркотики, це далеко на основне. Загалом, при виборі книжок ми ставимо собі і певні так би мовити культуртрегерські цілі. Наприклад, на мою думку, українська література надто довго була під впливом того, що можна узагальнено назвати романтизмом.

Українські письменники дуже довго не могли навчитися писати прозу так, щоб вона була дійсно прозою, а не поезією в прозі. Й досі в українській літературі важко знайти автора, який був би готовий розповідати свою історію читачам з такою ж беззастережною відвертістю, як це робили, наприклад, Генрі Міллер, Буковський або Керуак. Українська література все ще не до кінця звільнилася від цього романтичного інфантильного ліризму, який змушує її описувати напівправду чи правду, але напівметодами. Саме тому ми б і хотіли видати цих авторів, як і багатьох інших, з надією на те, що залучення цих текстів в українську культуру через переклад допоможе новому поколінню українських письменників відкрити свій власний неповторний голос і дивитися на світ, не примружуючи очей.

У перших реакціях соціальних спільнот на заявлений проєкт прозвучало невдоволення зловживанням англомовних слів у назві проєкту «краутфандинг», «коворкінг», не плануєте перейменувати на «спільнокошт», «співпраця»?

Я не вірю в мовний пуризм. Як лінгвіст за фахом можу авторитетно заявити, що запозичення - це чи не основне джерело збагачення мови. Наприклад, та ж англійська сьогодні десь відсотків на 60 складається з запозичених колись слів. Українські слова «хліб», «плуг», і навіть «майдан» також свого часу були запозиченими. Давайте їх також замінемо? Тому я б закликав усіх бути трохи більш відкритими до світу.

Доводилося також читати, що бюджети книг надто високі, можете розповісти трохи про «кухню» - як формується бюджет книги?

Ну це реалії, які зумовлюються в першу чергу тим, що ми вираховуємо вартість виходячи з тиражу 1000 примірників. Це та кількість людей, яка, як ми припускаємо, буде готова підтримати кожне видання. Якщо досвід покаже, що видання готові будуть підтримати 2 чи 3 тисячі людей, то вартість відповідно можна буде зменшити. Поки ми знаходимось у стані експерименту.

Також потрібно взяти до уваги те, як на вартість впливає знецінення української валюти. Якщо вартість прав на видання складає, скажімо, 1500 дол, то за старим курсом це було 12000 грн, а сьогодні майже 35 000. Але це не поясниш зарубіжним правовласникам, вони не думають категоріями курсу гривні. Інші складові також виросли.

Скажімо, якщо раніше більш-менш стандартні 5 дол за 2000 знаків перекладу становили 40 грн, то сьогодні це приблизно 110 грн. і так далі. Звісно, ми намагаємось знаходити якісь розумні компроміси з перекладачами, але ніхто не хоче працювати безкоштовно, тим паче, що читач вимагає, щоб це був не просто переклад, а справді добрий переклад, щоб поліграфія була якісна, щоб обкладинка була вдало оформлена, тверда палітурка і т. д.

Не хочу говорити за інших, але мені, як, в тому числі, і потенційному читачеві, здається, що краще мати Гантера Томпсона за 75 грн, аніж не мати його взагалі. Тим більше, що це не якась захмарна ціна. Сьогодні в українських книгарнях рідко знайдеш книжку дешевшу за 50 грн., «Улісс» Джойса на Форумі продавали десь здається за 150 грн, а Маркеса взагалі за 200 грн. Сподіваюся, у цьому питанні у мене є однодумці.

Чи 30-60 днів на пошук коштів не надто короткий термін? Звідки взявся саме такий часовий проміжок?

Ми розуміємо, що кожен, хто підтримав певне видання, бажає отримати книжку якомога швидше. Саме тому шукаємо розумний компроміс між можливим і бажаним. Звідси і такі терміни. Досвід покаже, чи вони реалістичні. Але правду кажучи, ми не віримо в довгобуди. Якщо люди не готові будуть підтримати певний проєкт за 60 днів, то швидше всього вони не будуть готові підтримати його взагалі.

Як плануєте розкручувати проєкт і видані книги?

Ми віримо в маркетинг реальних справ. Тому просто будемо намагатися робити все якісно. Сподіваємося, що це переконає багатьох. Ну і звісно будемо продовжувати розповідати про проєкт.