Почути Космос. Відгук на роман Євгена Пашковського «Осінь для ангела»

Ми живемо у тріщинах, наче у руслах висохлих річок. Самотні, розгублені, поюзані реальністю, розхристані на вітрах минулого. Ми вдивляємось у безкінечне зоряне небо й запитуємо «У чому сенс?» Але чи здатні ми почути відповідь?

Замовити роман «Осінь для ангела» можна тут.

Земля обертається навколо своєї осі й одночасно — навколо Сонця, а наша Сонячна система ще й рухається навколо центру галактики. Усе це неможливо осягнути розумом. Так само у мене з прозою Євгена Пашковського. Читати його — це перебувати у Космосі, мандрувати Чумацьким Шляхом, гладити Великого Пса, задивлятися на вродливу доньку Кассіопеї, плавати у Зоряних потоках. Це Слово такої сили, якої я досі не знала, хоча прочитала сотні книжок. Думала, вже відкрила все, що можна було відкрити, але такої Зірки мені ще не траплялось.

«Осінь для ангела» — це роман-сповідь, роман-пошук, роман-медитація. Із мовою загуслою, поетичною, відвертою, зболеною. Із реченнями довгими-предовгими, коли усього за кілька хвилин встигаєш почути й побачити те, що потім хочеться обмірковувати годинами. «Осінь для ангела» можна читати як притчу, із зануренням у містичне. «Осінь для ангела» варто читати вголос — як молитву — тоді твоя внутрішня природа починає говорити з тобою через текст. «Осінь для ангела» треба читати, щоб відчути Слово так, як ніколи не відчував його раніше. Навіть після прочитання цей роман не закінчився, він оселився в мені, став частиною моєї Сонячної системи. 

Колись я знала художника, який тримав свої картини на подвір’ї під сонцем, вітром, дощем та снігом — вони, за його словами, повинні були набратися прани, стати справжніми. Головний герой роману Богдан для мене є такою картиною. Він повертається із мандрів тіла, у яких бачив пекло. Хоче відшукати спокій — так починаються мандри його душі, яка, немов те мишеня, прослизає у найменшу шпарину пам’яті, щоб витягнути звідти найважливіше, роздивитися, прийняти, відпустити.

Коли я думаю про цей роман, уявляю найвіддаленіші куточки планети: ліси, гори, сопки, галявини лілей навесні, траву заввишки 3-4 метри, температуру влітку +40, а води -4. Коли я думаю про цей роман, уявляю інші континенти: пустелю, коли можна проїхати тисячу кілометрів і не зустріти жодної живої душі, червоні дюни, де зникає час і де хочеться лишитися назавжди. Коли я думаю про цей роман, згадую одне речення: «Суботнє безлюддя, мокрий сніг за вікном, тиха стороння думка, мовляв, ти ніколи не помреш, бо кожну секунду бачитимеш вічною». Кожне речення цього роману бачиться мені вічністю.

Кажуть, Пашковський був популярний у 90-ті. Я цього не пам’ятаю. Зараз про нього — жменя інфи в інтернеті, маленька така жменька. Народився, навчався, працював монтажником, підземним кріпильником шахти, бетонувальником, асфальтувальником, служив у війську, знову навчався, покинув навчання й подався у мандри, об’їздив-обійшов пішки усю Ростовщину, Ставропілля, Краснодарський край, Північний Кавказ, Башкирію, Урал (ось звідки мої відчуття далеких країв під час читання), писав, друкувався, отримав кілька літературних премій, зокрема — Шевченківську у 2001 році. Але більше нічого, нічого про його космічну геніальну прозу. Цілковите забуття. (Знаю, світе, що питаю не першою, знаю, що ти невиправний, лицемірний, фальшиво-щирий, але скажи мені, чому, в біса, чому люди завжди аплодують не тому, чому треба?!) Тому я щаслива, що «Комубук» повертає романи Пашковського читачам. «Осінь для ангела» — перший, обіцяли, що будуть й інші. Чекатиму. І поки ви замовляєте книгу (зробіть це сьогодні ж, не відкладайте), я аплодую Пашковському, аплодую стоячи.

Ми живемо у тріщинах, наче у руслах висохлих річок. Ми вдивляємось у безкінечне зоряне небо й запитуємо «У чому сенс?» Сенс — у таких романах як «Осінь для ангела», він дозволяє почути Космос не лише ззовні, а й всередині. Відкрийте книгу, погортайте її, прочитайте кілька сторінок. Чуєте?

Авторка: Лилик