Принаймні ви читати цю книжку не мусите. Софія Андрухович про свій роман «Сьомга».

Передзамовити роман «Сьомга», який ми готуємо до друку. Книга виде під кінець літа 2025 року.

Принаймні ви читати цю книжку не мусите. Можете навіть не починати. Можете відкласти її будь-якої миті. Або жбурнути нею об стіну. Цікаво, чи усім письменникам час від часу кажуть, що їхніми книжками жбурляють.

Авторка не могла взяти до рук «Сьомгу» цілих вісімнадцять років. І не тому, що перечитувати власні твори письменникам зазвичай нецікаво: існує безмежна кількість чудових творів, написаних іншими авторами, тож навіщо читати написане тобою ж? Але з «Сьомгою» непростий випадок. Авторка її боялась.

Боялась і соромилась перечитувати її, хоча написала якраз для того, щоб якось подіяти на власні страх і сором. Як і багато хто, вона прагнула забути болісне, страшне і неприємне, викреслити з досвіду все те, що викликало відразу й відторгнення.
Але якась потужна сила всередині наполягала на несправедливості такого пориву. Намагатися заплющити очі й забути означає позбавити себе частини існування, відмовитися від повноти. Покинути не випробуваними можливості, не скористатися шансами.

Що буде, якщо свідомо вирушити туди, куди йти не хочеться? Якщо дозволити собі сором, наблизитись до прикрого і бридкого, спробувати від них не відмовлятися? Що станеться, якщо їх засвідчити? А тоді — ще й перебільшити, гіперболізувати, довести до абсурду. Тобто — перетворити. Вдіяти з ними бодай щось: хоча б описати й розповісти про них. Зробити з себе суперечливу героїню художнього твору.

Читаючи оповідь, яку ви зараз тримаєте в руках, авторка часто закочувала очі й роздималася від обурення. Ця книжка — просто-таки енциклопедія з нетолерантності в усіх її проявах. А ще вона — свідчення непропорційностей підліткової свідомості в її перебільшеннях і перекручуваннях, невиправданій жорстокості до інших і до себе самої та вразливості, і все це помножене на буремність часу (розпад Радянського Союзу й прихід Незалежності України — з усією плутаниною атрибутів і карколомністю змін).

Читаючи, авторка дратувалась і хотіла жбурнути книжкою об стіну. А ще вона лякалась, зворушувалась, сміялась, впізнавала й пізнавала. І розуміла дедалі більше. Рішення піти туди, куди йти не хочеться, знову себе виправдало.

Особливо тоді, коли відбулася зустріч із головною героїнею у фінальній сцені. Сцена ця не така руйнівна й трагічна, як може видатись. Насправді в ній здійснюється вибір і відбувається перетворення.

«Чоловікові хотілося, щоб я пахла сьомгою — так, як тоді, вперше. Але насправді я пахла папером, свіжим папером, як щойно надрукована книга».

Пишучи, людина розкладає світ і себе на часточки, оглядає їх — і виставляє на загальний огляд, занурює долоні в трепетну живу тканину.

Але це не знищення: це намагання знову і знову створити нову цілість, нову повноту. Недосконалу й короткотривалу повноту, яку може захотітися жбурнути об стіну.

Чи просто прочитати.

Передзамовити роман «Сьомга», який ми готуємо до друку. Книга виде під кінець літа 2025 року.