Як роман ХІХ століття зробив тілесність і свободу жінки літературною темою

Передзамовити роман «Пробудження» Кейт Шопен.

Кетрін О’Флаерті народилася в Сент-Луїсі, виросла в католицькому інтернаті, згодом одружилася з Оскаром Шопеном й переїхала до Луїзіани. Вона швидко зрозуміла, що може ігнорувати патріархальні приписи: ходила містом сама, відвідувала чоловіка на роботі, навіть курила цигарки — для ХІХ століття це було викликом. Після смерті Оскара залишилася вдовою з шістьма дітьми й саме тоді почала писати, натхненна Мопассаном.

Після Громадянської війни в США література Півдня коливалася між романтизованим образом леді Старого Півдня та новим реалізмом. Local color fiction намагався зберегти «барви» регіону разом із діалектами, побутом та типажами. Шопен увійшла до цього руху, але, на відміну від колег, зробила акцент на жіночому досвіді: її реалізм не просто відтворював, а й підсвічував життя.

Една Понтельє, героїня «Пробудження», контрастує з образом жінки-матері кінця ХІХ століття, яка вбачала сенс свого існування в самопожертві та повному розчиненні в чоловікові. Една усвідомлює власну суб’єктність і прагне ширших форм самореалізації. Її захоплення Робером Лебраном стає точкою пробудження — вона усвідомлює, що життя, зведене лише до материнства й шлюбу, не може задовольнити її прагнень.

В більшості оповідань Шопен героїні зрештою повертаються до усталеної моделі сімейного життя. Але в «Пробудженні» цей шаблон зламано. Една відмовляється жертвувати собою заради дітей і наполягає, що вони можуть бути частиною її існування, але не мають права володіти її душею.

«Пробудження» стало текстом, що підважив традиційний образ південної жінки. У ньому вперше відверто прозвучало питання: чи можлива жіноча суб’єктність поза шлюбом і материнством? Кейт Шопен порушила культурний канон свого часу, відкривши простір для модерністської літератури ХХ століття, де жіночий голос міг звучати більш сміливо.