Хто він, Александр Троккі?

Ким був творець роману «Молодий Адам», напевне, найскандальніший, якщо й не найвідоміший шотландський письменник ХХ століття, якого Вільям Берроуз назвав «унікальною та вкрай важливою постаттю літературного світу 1950-х та 1960-х»? Європейським бітником? Шотландським Камю? Чи просто самобутнім, надзвичайно талановитим автором, якого сьогодні знають значно менше, ніж на це заслуговують його твори?

Александр Троккі (1925–1984) народився у Ґлазґо в змішаній шотландсько-італійській родині. 1943-го, після року навчання в університеті, його мобілізують в армію – служив у Королівських військово-морських силах. Повернувшись до мирного життя, закінчив освіту,  після чого подався до Європи, де оселився в Парижі і став співредактором авангардного літературного часопису Merlin, серед авторів якого були такі пізніше всесвітньовідомі письменники, як Генрі Міллер, Семюел Беккет, Ежен Йонеско, Жан Жене, Вільям Берроуз та інші.

У Парижі Троккі починає писати «брудні романи» на замовлення контроверсійного видавця Моріса Жиродья, чиє видавництво Olympia Press не цуралося відверто порнографічної літератури, однак заразом відкрило читачам і декілька першорядних авторів та творів («Тихі дні в Кліші» Генрі Міллера, «Рудий» Дж. П. Донліві тощо). Паралельно з «літературними підробітками» Троккі працює над своїм першим «серйозним» романом «Молодий Адам», початковий рукопис якого він привіз із собою з Шотландії. Сюжетно цей перший варіант твору суттєво відрізнявся від остаточної версії, надто нагадуючи «Стороннього» Камю (Джо, головного героя, помилково звинувачують у вбивстві, якого він не скоїв), відтак Троккі його переписує. Жиродья погоджується видати книжку за умови, що той доповнить оповідь пікантними сексуальними сценами, на що Троккі погоджується. Саме в такому вигляді «Молодий Адам» вперше побачив світ 1954 року в Olympia Press, однак 1961-го, готуючи текст до видання в Сполучених Штатах, Троккі знову видаляє ці епізоди на вимогу американського видавця, який боявся цензурних переслідувань. Лише 1966-го, при підготовці нового видання «Молодого Адама» на батьківщині письменника, текст роману набув своєї остаточної форми, яка найбільше відображала волю автора, що засвідчено його підписом (з усіх «брудних» епізодів паризького видання до нього увійшов лише один – скандальна сцена, в якій Джо спочатку обливає Кеті мискою пудингу й вкриває з ніг до голови мукою, цукром та всім, що було під рукою, а потім брутально займається з нею сексом).

Ще живучи в Парижі, Александр Троккі починає вживати героїн, розвиваючи залежність, якої не зміг (та й не намагався) позбутися до кінця свого життя. Невдовзі переїздить до Сполучених Штатів, де спочатку живе в Нью-Йорку, працюючи баржником на річці Гудзон, а потім у Сан-Франциско, яке на той момент стало центром бітниківського руху. Саме у США він пише твір, який критики вважають його найбільшим письменницьким досягненням – неприховано автобіографічний роман «Книга Каїна» (1960). На початку 1960-х Троккі повертається до Великої Британії й оселяється у Лондоні, де й мешкає аж до смерті.

Хоча у 1950-х роках багато хто вважав Александра Троккі справжнім літературним генієм, на якого чекає велике письменницьке майбутнє, через героїнову залежність, яка все більше диктувала свої жорсткі умови, з часом письменник замовкає, а його популярність йде на спад. Тож коли Александр Троккі помер 1984 року, він залишив по собі доволі скупу спадщину: два «серйозні» твори – «Молодий Адам» та «Книга Каїна», кілька оповідань, есе й маніфестів, близько сотні віршів, з півдесятка «замовних» порнографічних романів і богемну легенду про ще один великий, але значною мірою змарнований талант.

У чернетках, які знайшли після смерті письменника, він зазначав:

«Мені потрібні були наркотики, щоб знешкодити всередині себе болюче усвідомлення шизофренічності нашого часу, щоб позбутися мимовільного бажання одразу ж зірватися на ноги, увійти у цей світ і вести буденне, традиційне існування, сповнене викрутів та нещирості… Астронавти, які були моїми героя, рухалися траєкторіями власного внутрішнього простору… Я хотів утекти з в’язниці мови своєї свідомості, хотів «зробити її новою»... Мене не полишає усвідомлення – те, з чим я маю справу, є реальністю, а не літературою… Інколи я живу на самій межі відчуттів. Я тільки плоть, кров, волосся… Увесь цей час я писав, немов вагаючись, йдучи проти течії, відчуваючи підозру, яка постійно наростала, що написане мною у певному злочинному сенсі є направленим проти самої історії...»

Отже, Троккі – реаліст? Так, однак тільки в тому значенні, в якому «реалістом» є кожен видатний письменник.

Хочете, щоб твори Троккі зазвучали українською? Підтримайте видання роману «Молодий Адам»!